Як залучити дитину до зацікавленого читання
У час цілодобових мультиплікаційних каналів і комп'ютерних ігор читання може здаватись дітям не дуже цікавим заняттям, що відходить у минуле. Вони думають, що існує безліч швидких і простіших способів отримувати інформацію, і, як наслідок, зовсім небагато дітей розвивають концентрацію уваги, необхідну для того, щоб отримувати задоволення від читання. Однак батьки можуть і повинні заохочувати своїх дітей відроджувати втрачене мистецтво читання.
Читання – це ключ до знань і розуміння, це паспорт у нові світи й нові ідеї. У наше століття економіки, заснованої на наукових знаннях та інноваціях, здається дивним, що все менше й менше молодих людей люблять читати. Якщо ми навчимо дітей отримувати задоволення від читання з раннього віку, ця навичка буде допомагати їм усе життя. Крім того, дослідження виявили, що в дітей молодшого віку читання пов'язано з розвитком інших когнітивних функцій, таких як пам'ять, уява, творчість, логічне й нестандартне мислення, здатність вирішувати завдання та засвоєння понять моралі й моральності. Тому…
1. Читайте дітям
Починайте читати вашій дитині з раннього віку. Фахівці закликають батьків читати навіть новонародженим дітям. Немовлята починають знайомитись зі звуками мови в перші шість місяців життя, і ваше читання вплине на те, наскільки легко вони зможуть незабаром підбирати й вимовляти слова.
Для дуже маленьких дітей батьки можуть вибирати книги з цікавими ілюстраціями, які привертають їх увагу. Кращі дитячі книги сприяють взаємодії з дитиною й обговоренню з нею сюжету та близьких за змістом тем. Вони покликані залучити малюка до запропонованої історії.
Корисно відводити визначений час для щоденного читання, щоб воно стало частиною повсякденного життя дитини і вона з нетерпінням чекала його. Таке систематичне читання може тривати до віку восьми-дев'яти років. Воно допомагає дитині пов'язувати книги з позитивним досвідом, позитивними знаннями та формувати її ставлення до читання.
2. Не примушуйте дитину. Розвивайте культуру читання
Наповніть свій дім усілякими книгами різної тематики: про історію, географію, книгами фантастичного та філософського змісту, класичною та сучасною літературою, творами західних і східних авторів, книгами релігійної тематики, спортивними, пригодницькими, книгами про особистісний розвиток, науковими і, звісно, гумористичними. Ваша дитина стане просто ненаситним читачем із широким діапазоном книжкових уподобань; її дитяча звичка до читання залишиться з нею назавжди.
При цьому вам навряд чи доведеться примушувати дитину читати. Вона почне читати просто тому, що в домі панує культура читання. Усі члени сім'ї читають. Це не означає, що дитина перетвориться на відлюдника та «книжкового хробака», у неї повинно вистачати часу й на інші види діяльності. Просто з раннього віку дитина навчиться щодня приділяти час читанню.
3. Подавайте приклад
Щоб навчити дітей отримувати задоволення від читання, батьки повинні подавати належний приклад. Візьмемо будь-якого дванадцятирічного хлопчика, який, як і більшість дітей його віку, віддає перевагу телевізору й комп'ютерним іграм. Протягом багатьох років батьки діймають його читанням лекцій про важливість книг. Однак їх слова не переконливі, оскільки в останній раз самі вони читали книгу років п'ять тому, а то й більше.
Але якщо батьки – завзяті читачі, то це зовсім інша історія. Під час сімейних зустрічей за вечерею батько може розповідати про цікавий твір, який він зараз читає, чи то роман, чи історична література, і при цьому інші члени сім'ї будуть з цікавістю ловити кожне його слово. Його захопленість читанням обов'язково відіб'ється на дітях, і їм захочеться прочитати ті ж книги, насилу дочекавшись, коли батько перегорне останню сторінку.
Як висновок, можна сказати, що, перш ніж спонукати дітей до читання, ми повинні докладати свідомих зусиль, щоб самим стати зацікавленими читачами. Для декого з нас це є величезною проблемою, з огляду на наш насичений робочий графік. Проте, якщо ми зможемодисциплінувати себе й почнемо отримувати від читання задоволення, то виявимо, що створили культуру читання в наших сім'ях.
4. Організовуйте сімейні походи на «книжкове полювання»
Один раз на місяць усією сім'єю відвідуйте книжковий магазин. Кожному члену сім'ї повинен виділятись бюджет на купівлю вподобаної книги, мамі й татові включно. Протягом наступних кількох тижнів діліться враженнями й обговорюйте цікаві епізоди цих творів. Немає необхідності примушувати дітей читати або сперечатись про переваги читання. Пристрасть до книг і знань буває настільки очевидною, що поширюється на дітей природно і швидко.
Можна також один-два рази на місяць по суботах, наприклад, відвідувати з дітьми місцеву публічну бібліотеку. Кожний член сім'ї, включаючи батьків, повинен вибрати собі книгу до душі, а потім вечорами вся сім'я може обговорювати прочитане. Така практика сімейного читання та обміну враженнями не лише прищеплює дітям любов до читання, а й призводить до розвитку навичок усного викладу власних думок.
5. Заохочуйте дітей писати
Читання допомагає дітям відкривати світ. Письменство допомагає їм розкривати себе, свої думки, почуття й ідеї. Дітей, які читають із задоволенням, слід надихати на написання власних оповідань. Це можуть бути як художні, так і документальні твори – не має значення. Маленьких дітей можна заохочувати писати дуже прості історії про події, які відбулися з ними нещодавно. Це можна робити у формі листів дідусеві та бабусі або друзям. Коли ми беремо дітей у туристичні поїздки, вони можуть вести журнал мандрівника, щодня фіксуючи в ньому свої нові відкриття.
Читання – це один із ключових елементів всебічного розвитку дитини. Навчіть дитину отримувати задоволення від читання з раннього віку, і це вміння залишиться з нею в дорослому житті.
Як домогтися швидкості читання дітей і дорослих
Існує кілька помилок, які перешкоджають повноцінній швидкості читання. Їх допускають як дорослі, так і діти. Однак саме в дитячому віці є всі шанси запобігти їх укоріненню й, відповідно, сприяти розвитку швидкості читання. Таких помилок тільки (або поки що) – три. Які ж вони?
-
Фонетизація (уявне промовляння тексту під час читання про себе).
-
Регресія (повернення до прочитаного).
-
Невикористання покажчика (мале поле зору).
Давайте розкладемо по порядку кожну з цих помилок на причинно-наслідкові складові, знаючи які, ми зможемо якісно вплинути на розвиток навичок швидкості читання дитини.
Фонетизація
Фонетизація (артикуляція, субвокалізація) – так званий «звуковий бар'єр», який полягає в тихому повторенні слів, що читаються. Ця звичка формується безпосередньо в дитинстві, коли малюків учать послідовно вимовляти вголос склади у слові. Досить велика група дітей через деякий час відчуває серйозні труднощі при переході від читання по складах до читання цілих слів або висловів (або навіть нездатність виконати такий перехід). Звідси й феномен фонетизації.
Існує два види фонетизації:
-
зовнішня – полягає в шепотінні або гучному проказуванні слів;
-
внутрішня – полягає в уявному повторенні слів.
Внутрішня фонетизація є більш поширеною, і, на відміну від зовнішньої, усунути її складніше.
Потік інформації в людини, яка читає повільно, бере свій початок з візуального прочитання матеріалу за допомогою зорового каналу сприйняття, після чого текст «поставляється» у слуховий канал (саме тут відбувається явище фонетизації) і тільки після цього потрапляє в мозок. Внутрішня фонетизація не дозволяє читачу перевищити швидкість вимовлених слів, тому що як він це зробить, то відразу ж утратить зміст тексту. У результаті швидкість читання складає в нього близько 150-ти слів за хвилину, що ще менше, ніж середня швидкість читання дорослої людини (200–250 слів за хвилину).
Усунення фонетизації є однією з важливих умов набуття навичок швидкого читання. Швидкий читач не вимовляє те, що читає, ні вголос, ні про себе, оскільки до його схеми потоку інформації не залучається слуховий канал, а інформація передається безпосередньо із зорового каналу прямо в мозок.
Регресія
Регресія – це зворотні рухи очних яблук, тобто повернення поглядом до вже прочитаної частини матеріалу. Це явище найчастіше виникає:
-
коли ми маємо справу з малозрозумілим фрагментом тексту (у певному сенсі це явище бажане, тому що дозволяє збільшити ступінь розуміння тексту й перейти до його наступних частин);
-
коли ми хочемо нагадати собі зміст попередніх речень;
-
коли рухи наших очей надто швидкі й забігають далеко наперед (часто це явище зустрічається в початківців швидкого читання), це призводить до того, що ми втрачаємо деякі фрагменти.
Регресія може бути мимовільною чи довільною (свідомою, цілеспрямованою). У середнього читача в тексті, що налічує близько ста слів, регресія виникає приблизно 10–15 разів. Одна така регресія займає від однієї до кількох десятків секунд. Не треба навіть і казати, як це впливає на швидкість читання.
Щоб добре зрозуміти саме явище регресії, необхідно знати її причину. Вона досить прозаїчна, оскільки регресія є наслідком занадто малої концентрації уваги на тексті, який читається. Пояснимо це більш докладно. Читач після прочитання певного абзацу доходить висновку, що під час читання він думав про щось інше, і саме із цієї причини нічого не зрозумів, після чого він змушений знову повернутись до читання вже прочитаного абзацу. А час, між тим, летить...
Якщо хтось читає зі швидкістю більше 1000 слів за хвилину, явище регресії практично не виникає, оскільки при такій швидкості увага читача на 100 % зосереджена на читанні, що не дозволяє здійснювати уявні «стрибки вбік».
Найпопулярнішою причиною регресії є зустріч з невідомим словом, так би мовити, спотикання об нього. У разі швидкого читання людина одразу ж усвідомлює значення даного слова або фрагмента тексту на підставі загального контексту, в якому ці вислови зустрічаються.
Невикористання покажчика
Пам'ятаєте шкільні роки, коли під час читання ви допомагали собі пальчиком, указуючи точне місце, на якому повинен був зупинитися ваш погляд? Тоді саме він слугував вам своєрідним дороговказом. Але вчитель був прогресивним і заборонив вам користуватись пальцем під час читання, тому що «так читають тільки дуже маленькі діти». Однак, як виявилось, тоді ви були абсолютно праві. Очі теж потребують скеровування.
Спираючись на думку авторитетних учених, можна стверджувати, що наші очі просто створені для використання покажчика. Найкраще із цією метою використовувати палець, олівець, кулькову ручку або паличку. Покажчик при цьому ведемо рівномірним однотипним рухом. Проте не треба це робити вздовж усього рядка. Очі рухаються вниз по центральній частині сторінки й можуть сприймати від п'яти до шести слів одночасно, а значить, зупиняються на початку й у кінці кожного рядка. Таким чином, вони охоплюють інформацію, яка знаходиться збоку.
Переваги використання покажчика під час читання різноманітні. Назвемо лише найважливіші: це зменшує навантаження на роботу очей, утримує зосередженість розуму й концентрацію уваги, прискорює читання, зберігаючи високий рівень усвідомлення.
Існує багато технік використання покажчика. Перерахуємо кілька основних у тому порядку, в якому їх треба використовувати, а значить, від найпростіших до найскладніших. Схема роботи така, що ви не зможете перейти до наступної техніки використання покажчика без ознайомлення з попередньою. Найкращі результати приносить виконання вправ на дуже високій швидкості без спроби зрозуміти що-небудь, до них ви можете вдатися на початку навчання. Тоді мозок відразу буде привчатися до роботи на великих швидкостях.
-
Читання кожного другого рядка. Охоплюємо зором одночасно два рядки тексту. Покажчик ми пересуваємо монотонним рухом нижче читаних двох рядків тексту.
-
Читання 2–8-и рядків. Єдина різниця полягає в тому, що ми читаємо одночасно більшу кількість рядків тексту.
-
Читання методом «?». Ми читаємо текст, рухаючись очима по траєкторії, що нагадує за формою знак запитання «?». Від самого читача при цьому залежить кількість рядків, які охоплюються під час читання.
-
Читання зиґзаґом. Покажчик пересувається по діагоналі вниз від лівого верхнього кута сторінки тексту. Під час переміщення покажчика ми за один раз охоплюємо поглядом кілька рядків тексту. У кінці рядка ми очима утворюємо петлю (праворуч) й рухаємо ними з боковим (косим) нахилом, повертаючись на лівий бік тексту, тут здійснюємо цикл ще однією петлею й повертаємось на праву сторону тексту, де робимо петлю... – і, таким чином, прочитуємо сторінку до кінця.
З’ясувавши суть помилок, що допускаються, як же нам виправити їх у себе й наших дітей?
Як виправити фонетизацію
Кращі й найпопулярніші методи такі.
1. Механічні. У чому вони полягають? Механічні методи: притиснути кінчик язика до зубів або прикусити його; затиснути зубами олівець (не торкаючись його губами та язиком); щільно закрити рот, стиснувши щелепи; щільно зімкнути губи, щоб неможливо було ними рухати під час читання; широко відкрити рот і перевертати язиком або переміщати ним у процесі читання жувальну гумку.
2. Читання тексту з одночасним виконанням дій, які «заважають». У чому полягає ця техніка? У вимові букв алфавіту в процесі читання, рахунку, насвистуванні, вимові складів (наприклад, «ля, ля, ля»), а також декламуванні вивчених напам'ять віршів, гасел, текстів і т. п. Слід зазначити, що застосування цього методу в початковий період призводить до радикального погіршення ступеня розуміння тексту, а також зниження швидкості читання. Цього не варто боятися, це тимчасово.
3. Читання тексту з вистукування ритму («центральні перешкоди читанню»). У чому суть? Під час читання ми вистукуємо рукою або олівцем різні ритми. Спочатку зазвичай удається виконати тільки щось одне: відстукати ритм, при цьому неможливо зосередитись на читанні або на змісті тексту, загубившись у вистукуванні ритму. Найчастіше, «убивши» абзац, простукуючи ритм, ми поняття не маємо, про що тільки-но прочитали. І це нормальне явище, яке зникає після певного часу виконання такого роду вправ.
Ритм слід вистукувати олівцем або стиснутими великим, указівним і середнім пальцями правої руки в темпі, що збігається з ритмом наших нормальних кроків. Вистукувати повним рухом усього передпліччя.
Як виправити регресію
Більшість вправ, спрямованих на боротьбу з регресією, – це вправи з використанням покажчика, оскільки він дисциплінує роботу наших очей. Отже, перш за все:
-
під час читання слід рухати пальцем (краще за все вказівним) або олівцем (чи ручкою) по сторінці тексту плавним однотипним рухом під рядком тексту, указуючи прочитані в даний момент слова або групи слів;
-
під час читання з використанням покажчика необхідно збільшити темп читання. Мова йде про привчання нашого розуму до більш швидкої роботи, що само по собі вже усуне регресію. Постарайтеся за одну хвилину встигнути пробігти очима всю сторінку, потім спробуйте прочитати за той же час ще півтори сторінки й так далі. Не впадайте у відчай, якщо навіть не все з прочитаного тексту буде вам зрозуміло. Головне, звикнути до високої швидкості читання без регресії.
Для початку виберіть текст, який вам уже відомий, без складних висловів, до яких очі найчастіше повертаються й на яких ваша увага змушена постійно зупинятися. При зворотних рухах (тобто при переході погляду на наступний рядок тексту) не фіксуйте погляд занадто далеко від початку рядка.
Що робити з покажчиком
Тут усе дуже просто. Якщо ви хочете знову повернутись до традиції використання пальчика під час читання, жодних перешкод немає – просто почніть ним користуватись, і все. Рано чи пізно, ви прийдете до цього й вийдете на шлях швидкого читання. Так що практикуйте перераховані вище методи поводження з покажчиком самі й разом зі своєю дитиною, і у вас усе вийде.
ЛЕКЦІЯ «ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА В ШКОЛІ»
Перш за все, розтлумачимо термін «гіперактивний». У перекладі з латини «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» свідчить про перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється у дітей невластивими для нормального, відповідного віку, розвитку дитини, неуважністю, імпульсивністю, постійними відволіканнями від об'єкта уваги. За даними психолого-педагогічної літератури, для характеристики таких дітей використовують терміни: рухливі імпульсивні, живчики, вічні двигуни тощо.
Деякі автори використовують і такі словосполучення, як моторний тип розвитку, діти з підвищеною активністю. За даними спеціалістів, майже половина дітей страждає на так звану гіперактивність. Не лише у нашій країні, а й по всьому світу кількість таких дітей постійно збільшується. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі спіткають не лише ЇЇ, а і її оточенню батьків, однокласників, учителів ... Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше в подальшому може сформуватися асоціальна і навіть психопатична особистість: відомо. Що серед малолітніх правопорушників значний відсоток становлять гіперактивні діти.
Що ж таке гіперактивність по суті, і як ми, дорослі, повинні скоригувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивних людей? Під гіперактивністю розуміють надзвичайно неспокійну фізичну і розумову активність у дітей. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком досить незначного ураження мозку, яке не можна визначити за допомогою діагностичних тестів. Говорячи мовою науки, ми маємо справу з мінімальною дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві. В подальшому її емоційна нестійкість і агресивність часто призводять до конфліктів у сім'ї та школі.
Найяскравіші прояви гіперактивності можна спостерігати у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. В цей період відбувається перехід до провідної - навчальної діяльності, і через це збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагають вміння концентрувати увагу на тривалішому, ніж раніше, проміжку часу; доводити почату справу до кінця; прагнути до певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність переконливо заявляє про себе. Батьки раптом виявляють чисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини, і, занепокоєні цим, шукають контактів із психологом.
Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей.
· Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, вихиляється.
· Не може спокійно всидіти на місці, коли цього від нього вимагають.
· З легкістю відволікається на сторонні стимули.
· Не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, занять та в різних. інших аналогічних ситуаціях в колективі.
· На запитання зазвичай відповідає, не замислюючись, не дослухавши їх до кінця.
· Під час виконання запропонованих завдань має ускладнення (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).
· Докладає великих зусиль, щоб зберегти увагу під час виконання завдань або ігор.
· Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.
· Не може гратися тихо, спокійно.
· Балакучий.
· Часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих, наприклад, втручається в ігри інших дітей.
· Часто складається враження, що дитина не слухає адресованих до неї звернень.
· Часто губить речі, що є необхідними в школі, вдома, на вулиці.
· Іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає.
Всі ці ознаки можна згрупувати за такими напрямками:
· надмірна рухлива активність;
· імпульсивність;
· відволікання - неуважність.
Діагноз вважається правомірним, якщо мають місце, принаймні, 8 із наведених вище симптомів. Так, маючи досить непогані інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відзначаються недостатністю мовленнєвого розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до набуття інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення середніх ВІКОВИХ характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних і таких, що потребують уваги занять, а отже і до навчальної діяльності.
За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому становить 16,5 %, серед хлопчиків – 22%, серед дівчаток близько 10 %. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дівчаток?
Причини можуть бути такі: більша вразливість мозку плодів чоловічої статі відносно різних видів патології вагітності й пологів, унаслідок яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функціональні та генетичні фактори. Крім того, вважають, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психологічних функцій. Можливо на дівчаток більше тиснуть норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють в них слухняність. Щоб «розрядитися», дівчинка може просто поплакати, тоді як хлопчик в аналогічній ситуації, скоріш за все, буде «бігати по стелі». Проблеми дітей, які мають порушення поведінки, пов'язані з ними труднощі у навчанні у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, - такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчителів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми.
Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною і такою, що її обговорюють педагоги і шкільні психологи. Ще кілька років тому у початкових класах гіперактивних дітей було 1-2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють вже близько 20-30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальної функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі: є для них психотравмуючою і такою, що призводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів.
Так, гіперактивні діти - молодші школярі - мають підвищену потребу у русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.
Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невідповідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя - відповідь учня: Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не дослухавши запитання і часто вигукує з місця.
Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною збільшення кількості, помилок В усних відповідях та під час виконання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (cтaндapтна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.
Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі ніж .в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мовленнєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від дитини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації, Таким чином, можна говорити про невідповідність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.
І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гіперактивним дітям почуватися комфортно, - це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки дозволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігрувати агресивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.
Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педагогічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.
Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психологічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні багатьох негативних проявів даного синдрому.
Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти ЇЙ опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності - означає змінити її взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на
поглиблення контактів, їх емоційне значення. . ,
Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей:
· з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності;
· з іншого - висування надмірних вимог, які дитина неспроможна виконати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і санкціями (покараннями).
Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує зазвичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою людиною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки.
Останнім часом деякі вчені пов'язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфукцій тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих функцій мозку, що спричинені патологією вагітності, ускладненням під час пологів, вживанням алкоголю, палінням батьків тощо. Однак, у наш час прояви гіперактивності у дітей є досить розповсюдженими і не завжди, як стверджують фізіологи, пов'язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і умови життя є лише фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування у дітей на несприятливі умови.
Які рекомендації надають психологи батькам гіперактивної дитини, тим самим допомагаючи їм у вихованні?
Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей .
· Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі інтерес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.
· Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викликати конфлікт у сім'ї. намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕМОЖНА, ПРИПИНИ - краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором.
. • Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом.
Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте її.
Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.
• Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало.
· Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.
· Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, і ще не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості.
Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, зблизитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учасникам велике задоволення.
Не опускайте рук! Любіть Вашу норовисту дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі.
Коли стає зовсім важко, пригадайте, що до підліткового віку, а у деяких дітей - і раніше, гіперактивність зникає.
За спостереженням більшості лікарів і психологів, загальна рухлива активність із віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку дитини з'являються зв'язки, яких не було, або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності. Отже, якщо у Вас гіперактивна дитина, допоможіть їй, все - у Ваших руках.